§ 1. Господарські відносини - предмет господарського права

Правова регламентація господарської діяльності в наш час – у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки повинна спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно обґрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції.

У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність . До цього слід додати, що господарювання означає здійснення економічно значущої діяльності, метою якої є здобуття господарської вигоди, тобто не тільки одержання прибутку, а й задоволення суспільних потреб. Адже задоволення суспільних потреб є кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використанням природних ресурсів. Саме потреби є рушійною силою розвитку виробництва, збереження і відтворення природних ресурсів.

Процес ведення господарської діяльності, суспільні відносини, що при цьому виникають, потребують правової регламентації. І хоча втручання держави в цю діяльність законодавством не допускається, така регламентація не може обмежитися загальною вимогою про те, що використання при її здійсненні будь-ким своєї власності не може завдавати шкоди правам громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі (ст.

У процесі виробництва і господарювання проявляються приватні інтереси, інтереси товаровиробників, суспільства і держави, трудових колективів, споживачів. Виникає необхідність у їх узгодженні. Для цього слід використовувати правові регулятори таким чином, щоб не допустити зниження підприємницьких інтересів внаслідок, скажімо, надмірних податків, а з іншого боку — щоб суб'єкти господарювання додержувалися норм природокористування, стандартизації, конкуренції тощо.

Посилаючись на традицію торгового права дореволюційної Росії, за якою і банкір, і видавець, і аптекар, і нерідко сільський господар - усі визнавалися купцями, деякі правники висунули пропозицію зберегти, або відновити таку галузь права, як торгове право . Але якщо тодішній купець був фактично підприємцем, а точніше - суб'єктом господарювання, то така невідповідність понять, за словами відомого російського правника Г. Ф. Шершеневича, виникла внаслідок широкого юридичного уявлення про торгівлю, яке поступово наближалося до поняття взагалі економічної діяльності .

Якщо здійснити таке "відновлення", то створиться така ж невідповідність понять, адже комерційна діяльність - це діяльність на товарних ринках (купівля-продаж в інтересах матеріально-технічного постачання і збуту виготовленої продукції); діяльність, пов'язана з експортом та імпортом товарів; діяльність на фондових ринках (купівля-продаж акцій, облігацій та інших цінних паперів); посередницька діяльність .

Така діяльність тісно пов'язана з виробничою, але не повинна ототожнюватися з нею. До переходу до ринкової економіки матеріально-технічне забезпечення виробничого процесу здійснювалося в централізованому порядку, який складався з кількох етапів. Починався він з вияву потреб виробників у матеріально-технічних ресурсах, виділення фондів міністерствам і розподілу цих фондів підприємствам-споживачам.

Потім органами матеріально-технічного забезпечення здійснювалося прикріплення підприємств-споживачів до постачальників і видача актів на поставку продукції.

Перехід до ринкових відносин означає відмову від адміністративно-наказових методів господарювання, втручання держави в господарську діяльність підприємств. З іншого боку, комерційну діяльність в умовах ринку не можна зводити, як було раніше, лише до організації збуту продукції. В цих умовах вироблена продукція знайде збут лише тоді, коли буде задовольняти попит споживачів.

Тому завданням виробника є аналізувати, за допомогою кваліфікованих працівників, кон’юнктуру ринку, виявляти незадоволені потреби, знаходити споживачів своєї продукції і на цій основі формувати асортиментну політику підприємства здійснювати розробку нової продукції, налагоджувати системи сервісного обслуговування.

Таким чином, якщо раніше спочатку планувалася в централізованому порядку виробнича діяльність, а потім укладалися договори зі споживачами про збут виробленої продукції, то тепер основу планів виробництва продукції становлять державні замовлення та договори, укладені із її споживачами (покупцями) і постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

Виходячи з вищенаведеного, слід визначити відносини, що виникають при здійсненні виробничої і комерційної діяльності, відносинами господарськими, оскільки виробнича і комерційна діяльність тісно пов'язані і становлять у цілому діяльність господарську, яка потребує окремої правової регламентації.

Характерною ознакою господарських відносин, як зазначається в законодавстві, є поєднання в них виробничих, організаційних і внутрішньогосподарських відносин (ст. 3 ГК). Господарські відносини являють собою такі відносини між суб'єктами господарювання (підприємствами, підприємцями) і органами управління, між суб’єктами господарювання і державними і громадськими організаціями, що є споживачами продукції, робіт, послуг, які складаються в процесі організації і здійснення господарської діяльності.

Господарювання - це і господарське управління, і господарське відання.

У юридичний науці таке регламентування виокремлюється в господарське право. Процес переходу економіки України до ринку вимагає перегляду концепцій галузевого правового регулювання і відповідного законотворення. Це стосується як "традиційних" галузей права - цивільного, адміністративного, кримінального, — так і господарського.

Ринкова економіка і державне регулювання, як зазначається в правничій літературі , мають тісний зв'язок та взаємообумовленість. Вони відображають реальне співвідношення між публічним і приватним правом. Аналіз цього процесу привів вчених до необхідності по-іншому поглянути на проблему дуалізму права. На стику публічного і приватного права була розроблена теорія господарського права.

У колишньому СРСР ці ідеї набули великого поширення і розвитку. Досить згадати концепцію “двохсекторного права", довоєнну концепцію, яка була висунута в 30-ті роки Я. Я. Гінцбургом та Є. Б. Пашуканісом. Представниками так званої післявоєнної концепції господарського права є Лаптєв В. В., Мамутов В. К., Побірченко І. Г., Знаменський Г. А. та інші .

Господарське право можна розглядати в кількох аспектах: як галузь права, як галузь законодавства, як науку і як навчальну дисципліну. І якщо з приводу визначення господарського законодавства, а також науки господарського права і відповідної навчальної дисципліни особливих розбіжностей серед вчених до останнього часу не існувало , то питання про господарське право як окремої галузі права було і залишається до цього часу дискусійним.

Одні вчені визначали господарське право, виходячи з розуміння його предмета як господарських відносин, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (відносини по горизонталі) та керівництвом нею (відносини по вертикалі — господарсько-управлінські відносини) між організаціями, а також між їх підрозділами і організацією в цілому (внутрішньо-господарські відносини).

Інші вчені висували концепцію господарського права як комплексної галузі права .

Дехто з авторів, не визнаючи господарське право як комплексну галузь права, вважали, що нормативні акти, які регулюють господарські відносини, становлять комплексну галузь законодавства .

За існування командно-адміністративної системи заперечення проти визнання господарського права як галузі права зводилися до невизнання існування його предмета.

Всі правовідносини у сфері організації господарювання можуть бути поділені як зазначає В. А. Рахмилович, на дві великі групи: 1) вертикальні, тобто владовідносини, в яких один із учасників наділений компетенцією з владного управління іншим учасником цих відносин; 2) горизонтальні, позбавлені ознак влади і підкорення, в яких взаємні права і обов'язки, здебільшого майнового характеру, виникають із договорів, правопорушень та інших юридичних фактів. Друга група - це або безпосередньо самі товарно-грошові відносини або похідні від них і ними обумовлені відносини .

Якщо такі висловлювання ще можна зрозуміти в умовах, коли товарно-грошові відносини не мали всеохоплюючого характеру, притаманного ринковій економіці, то навряд чи треба повторювати “постулати” про чітке розмежування відносин господарювання на владовідносини та “горизонтальні”, безпосередньо самі товарно-грошові відносини в умовах переходу до ринкової економіки, як це зроблено, наприклад, Т. К. Матвєєвим , коли товарно-грошовий характер поширюється і на вертикальні відносини, коли у господарських відносинах застосовуються договори вертикального типу, що набувають все більшого поширення на практиці.

У той же час важко погодитися з твердженням, що при переході від планово-адміністративної до ринкової економіки господарська діяльність стає діяльністю підприємницькою, і це визначає новий зміст господарського права, яке стає правом підприємницької діяльності .

Як слушно зазначається в літературі, в колах як економістів, так і юристів, спостерігається надто спрощене розуміння економічної суті підприємництва, яке ототожнює підприємництво практично з будь-якими формами господарської діяльності і бізнесу, тобто в теорії і на практиці має місце підміна і змішування понять “підприємницька діяльність” і “господарська діяльність” .

Підприємницька діяльність - це особлива господарська діяльність, творчо-пошукова, новаторська, пов'язана з виробленням нових ідей і заходів для досягнення мети.

Підприємцями, зазначав відомий німецький економіст Й. Шумпетер, ми називаємо суб'єктів господарювання, функцією яких є не що інше, як здійснення нових комбінацій факторів виробництва, здійснення реалізації нововведень і тим самим забезпечення економічного росту . Їх характеризують за допомогою таких понять, як ініціатива, авторитет, дар передбачення тощо. Тому терміни "просто господарі" і "підприємці" ми можемо уявити собі у вигляді антитези двох таких суб'єктів господарювання .

Отож господарська діяльність, охоплюючи підприємницьку, до неї не зводиться. Ряд авторів “далекого зарубіжжя” теж зазначає, що підприємницьке право - це важлива частина (але лише частина) господарського права .

На думку В. В. Лаптєва, предмет підприємницького права - це три групи відносин: 1) відносини, що складаються при здійсненні підприємницької діяльності (відносини за горизонталлю) між автономними учасниками цивільного обороту, 2) відносини з урегулюванням підприємницької діяльності, що виникають між суб'єктами, які займаються підприємництвом, і державними органами (відносини за вертикаллю); 3) внутрішньогосподарські відносини, між відокремленими підрозділами підприємництва, що діють на засадах господарського розрахунку . Та ці ж групи відносин становлять і господарське право, частиною якого є право підприємницьке.

Висуваючи міркування про формування підприємницького права як самостійної галузі, А. Г. Биков зазначає, що оскільки цивільне право, як і торгове, органічно не припускає державного підприємництва, то, отже, об'єктивно виникає потреба в сучасному варіанті торгового права, яке ми називаємо підприємницьким правом . При цьому він посилається на висловлювання зарубіжних вчених, зокрема на Р. Давида, який у книзі “Основні правові системи сучасності” (М., 1988), маючи на увазі явну обмеженість сучасного торгового права, прямо зазначав, що праці з торгового права дають урізане уявлення про його предмет, бо не виходять за традиційні межі торгового права і залишають без уваги цілу низку суттєвих для цієї сфери діяльності засобів (податковий режим, регламентацію зовнішньої торгівлі та ін.). Тому є суттєвим перетворення торгового права на "господарське право", у якому переважають установки політичного і соціального плану і якнайтісніше переплетені право приватне і право публічне.

Отож і такі авторитетні зарубіжні вчені як Р. Давид визначає, що сучасний варіант торгового права і є господарське право.