3.1. Інститут медіації у Франції

24 липня 2002 р. Економічна і соціальна рада при ООН ухвалила резолюцію "Про основні принципи програм відновлюючого правосуддя у кримінальних справах", яка рекомендує всім країнам розвивати та впроваджувати програми відновлюючого правосуддя у національне судочинство.

Відповідно до Рамкового рішення ради Європейського Союзу "Про положення жертв у кримінальному судочинстві" від 15 березня 2001 р. медіація у кримінальних справах — це процес пошуку до або під час кримінального процесу взаємоприйнятного рішення між потерпілим та правопорушником за посередництва компетентної особи — медіатора.

На підставі цього рішення всі країни Європейського Союзу зобов'язані поширювати посередництво в кримінальних справах та забезпечувати прийняття до розгляду будь-якої угоди між жертвою та правопорушником, досягнутої в процесі посередництва. Причому до 22 березня 2006 р. всі країни ЄС в обов'язковому порядку повинні ухвалити закони, які б забезпечували проведення посередництва в кримінальних справах1.

У Франції прокурор, який вирішує питання про порушення публічного позову (за вітчизняною термінологією — "порушення кримінальної справи"), вправі на власний розсуд оцінювати доцільність кримінального переслідування в кожному окремому випадку.

Вважають, що медіація зародилася у місті Баланс. Місцевий прокурор, аналізуючи дрібну злочинність, дійшов висновку, що традиційна кримінальна юстиція "не здатна усунути незначні конфлікти; навпаки — вона їх тільки загострює". Прокурор, звичайно, може на підставі принципу доцільності кримінального переслідування прийняти рішення про відмову в порушенні публічного позову. Однак у такому разі він "залишає незадоволеним потерпілого і культивує у злочинця почуття безвідповідальності". З цієї причини Голова трибуналу інстанції і Прокурор Республіки Валанса спробували віднайти третій, "нестандартний" спосіб вирішення кримінально-правового конфлікту.

правозастосовна процедура без правової регламентації. Сутність медіації полягає у такому.

Особа, яка вчинила заборонене кримінальним законом діяння,відшкодовує шкоду відповідно до мирової угоди, що її укладаютьсторони, а прокурор відмовляється від порушення публічного позову.

Для вирішення питання про примирення сторін залучаютьарбітра. У Балансі вирішили запрошувати для цього авторитетнихнейтральних осіб, які знають місцеве населення і не наділені владними повноваженнями щодо сторін (свого роду "третейських суддів"). У різних кварталах міста за допомогою Комунальної радизапобігання злочинності було обрано від 4 до 6 осіб як штатнихгромадських "примирювачів".

Прокурор, вирішивши, що доцільно замість традиційного кримінального переслідування застосувати примирювальну процедуру, відбирає двох із цих осіб і передає їм справу. В разі досягнення примирення самі ж громадські арбітри і контролюють виконання умов угоди.

Якщо ж сторони не примирилися або не виконують умов угоди, справу повертають прокуророві, який вирішує питання про її подальшу долю відповідно до вимог КПК.

Пізніше, спочатку 2 жовтня 1992 р. згідно із Циркуляром міністра юстиції Франції, а потім і Законом від 4 січня 1993 р. про внесення змін і доповнень до КПК медіація дістала правову регламентацію.

Протягом останніх років активізувався рух за впровадження програм примирення у Східній Європі, і на особливу увагу заслуговує досвід Польщі. Серед країн колишнього СРСР лідером є Росія, де програми медіації діють протягом кількох років у 10 містах, зокрема у Москві, Пермі, Тюмені, Іркутську1.