Право на захист

— це гарантована Конституцією та іншими законами України можливість підозрюваного, обвинуваченого, підсудного захищатися від кримінального переслідування як особисто, так і шляхом одержання юридичних (правових) послуг.

2. Частини 1 та 2 ст.

3. Зміст принципу забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного на захист полягає у такому:

забезпечення права знати, в чому його підозрюють або обвинувачують;

забезпечення права самостійно захищатися встановленими законом засобами від підозри чи обвинувачення (давати показаннячи відмовитися від цього, подавати докази, виступати з останнімсловом тощо);

забезпечення права користуватись юридичною допомогою захисника (для забезпечення права на захист від обвинувачення танадання правової допомоги при вирішенні справ у судах та іншихдержавних органах в Україні діє адвокатура);

забезпечення права на вільний вибір захисника своїх прав. Якщообвинувачений (підозрюваний, підсудний) не має коштів чи з іншихоб'єктивних причин не може запросити захисника, то участь захисника у справі забезпечується за рахунок держави.

Питанням забезпечення права на захист останнім часом законодавець приділяє особливу увагу. 12 січня 2005 року ст. 5 Закону України "Про міліцію" доповнено такими положеннями:

' Енріко Феррі — італійський криміналіст, послідовник Ч. Ломброзо. З 1919 р. очолював комісію з підготовки проекту італійського кримінального кодексу. Багато розроблених ним положень увійшли до кримінального кодексу Німеччини 1930 р.

у разі заявлення затриманими або заарештованими (взятимипід варту) особами усної або письмової вимоги про залучення захисника працівники міліції не мають права вимагати від них надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;

про заявлення вимоги про залучення захисника або про відмову від залучення захисника у протоколі затримання або постановіпро арешт (взяття під варту) робиться відповідний запис, який скріплюється підписом затриманої або заарештованої особи;

особам при затриманні або арешті працівники міліції:

повідомляють підстави та мотиви такого затримання абоарешту;

роз'яснюють право оскаржувати їх у суді;

надають усно роз'яснення ч.

забезпечують можливість з моменту затримання або арештузахищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

У разі невиконання працівниками міліції зазначених вимог особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку;

4. Винятків цей принцип не має.

Правові положення — здійснення правосуддя лише судом (ст. 124 Конституції України, ст. 15 КПК); незалежність судців і підкорення їх лише закону (ст. 126 Конституції України, ст. 18 КПК); участь народу у здійсненні правосуддя (статті 124, 127 Конституції України, статті 17, 259 КПК); обов'язковість рішень суду (ст. 11 Закону України "Про судоустрій", п. 9 ч. З ст. 129 Конституції) — хоча і мають принциповий характер, однак стосуються організаційних аспектів правосуддя, тому розгляд їх у межах навчальної дисципліни "Кримінально-процесуальне право" є недоцільним. їх вивчають у межах іншої дисципліни — "Судові і правоохоронні органи".

Забезпечення доведеності вини (п. З ч. З ст. 129 Конституції України); підтримання державного обвинувачення в суді прокурором (п. 5 ч. З ст. 129 Конституції України); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України) є структурними елементами принципу змагальності.

Хоча в юридичній літературі їх іноді розглядають як принципи кримінально-процесуального права.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

Дія принципів публічності, презумпції невинуватості, забезпечення обвинуваченому права на захист не виходить за межі кримінально-процесуального права.

Принцип публічності сприяє активності органів дізнання, слідчих і прокурорів у боротьбі зі злочинністю, а судів — у вирішеннікримінальних справ (здійсненні правосуддя).

Презумпція невинуватості є спростовною процесуально-правовою презумпцією.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист є гарантією законних інтересів цих учасниківпроцесу.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Закріплення принципів у Конституції України і в міжнародно-правових документах не означає, що вони мають більшу юридичну силу, ніж ті, що відтворені у кримінально-процесуальнихнормах.

Принципи організації діяльності органів суду, прокуратури,досудового слідства і дізнання не є принципами кримінально-процесуального права.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня1966 р.

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України.

Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або арештув будь-якій формі, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня1988 р. // Негодченко О. В. Забезпечення прав і свобод людини органамивнутрішніх справ: Монографія. — Дніпропетровськ, 2002.

Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" // Відомості Верховної Ради України. —1998. - № 20. - Ст. 99.

5 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у

кримінальному судочинстві" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

Наукові та навчально-методичні джерела

Васильєв Л. Три попьітки нормативного закрепления презумпцииневиновности // Законность. — 2004. — № 2.

Гриненко А. В., Кожевников Г. К., Шумилин С. Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном про-цессе. — Харьков, 1997.

Добровольская Т. Н. Принципи советского уголовного процесса. (Воп-росьі теории и практики). — М., 1971.

Кобликов А. С. Законность — конституционньїй принцип советскогоуголовного судопроизводства. — М., 1979.

Колодій А. М. Принципи права України. — К., 1998.

Ларин А. М. Презумпция невиновности. — М., 1982.

Лобойко Л. М. Поняття принципу диспозитивності в кримінальномупроцесі // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 4 (35).

Лобойко Л. М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесіУкраїни: Монографія. — Дніпропетровськ, 2005.

Лобойко Л. М. Структура принципу диспозитивності в кримінальному процесі // Вісник Луганської академії внутр. справ імені 10-річчянезалежності України.

Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства.- К., 1999.

Маляренко В. Т. Про публічність і диспозитивність у кримінальному судочинстві України та їх значення // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 7.

Мірошніченко Т. М. Принципи кримінального процесу // Правовадержава Україна: проблеми, перспективи розвитку. — Харків, 1995.

Михеєнко М. Конституційні принципи кримінального процесу //Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 2 (9). — С. 100—112.

Ромовська 3. Вважатися чи бути невинним? Погляд цивіліста напроблеми Кримінально-процесуального кодексу // Закон і бізнес. — 2003. —9 серпня (№ 32).

Сшецовский Ю. К, Ларин А. М. Конституционньїй принцип обес-печения обвиняемому права на защиту. — М., 1988.

Тертишник В. М. Концептуальна модель системи принципів кримінального процесу // Юрид. вісник України. — 2001. — 1—7 лютого (№ 5).

Трагнюк Р. Принципи і стандарти захисту учасників кримінальногосудочинства у міжнародних документах // Право України. — 2002. — № 8.

Шишкін В. Змагальність — принцип судочинства в демократичному суспільстві // Право України. — 1999. — № 12.

Шишкін В. Диспозитивність — принцип судочинства // Право України. — 1999. — № 6.